***
------------------------------------------
Для посилення ефекту в творі
використані «інверсні» рими,
наприклад сТОгін - пОТім, і т.п.
------------------------------------------
***
В домовині…
(Чорний вірш)
***
А чи пам’ятаєш ти,
Що прийде час
Твого останнього
Дихання,
Котрий всмокче
Стогін тяжкий,
А потім виплюне,
Хриплячи,
Ковток гіркої
Крові
Рокової миті,
Тієї страшної
Хвилини болі,
Коли вже кепсько
Дихати й судомить,
Пекельно тягне
В’язи,
Й кістки ломить,
Язик німіє
Та зникає мова,
Коли поволі
Відтинаються кінцівки,
Та мозок ціпеніє,
З жаху,
А тіло,
Безпорадне,
Поступово охолоне…
О лихо!
- Помер схоже! -
Заскиглив голос,
Близько,
Поряд ложе;
А що робить?
Сказати вже
Не в змозі,
Що відчуваєш ще,
Лишень
Лежиш,
Вмираєш.
Свідомість ще
Жевріє, дивно,
А кляте тіло - вмерло,
Трясеться в катафалку,
Щоб гнити,
В домовині,
Напевне.
- Невже я вмер? -
Питаєш.
- Як це можливо,
Щоб бачити довкола
Та відчувати одночасно
Мертве тіло, разом?
Чому всі люди, ці,
Ридають, скиглять,
Даремно побиваються,
Коли я поряд, близько -
Я існую також?
Але ж вони не бачать…
Тільки плачуть,
Ніяк не відчувають
Дотик мій, прозорий…
Роботу копачі – зробили:
Ось вона – глибока яма,
Як підсумок та результат
Конкретний, мого життя,
Матеріального й тяжкого…
Чогось було тоді
Так турбуватись,
За тлінне тіло,
За його відчуття?
Невже тепер
Не маю я нічого,
Того, що здобував я
Працею своєю довго,
Щоб краще жити,
Добре, у достатку?
Так, маю дещо:
Добру домовину !
Дубову, дорогеньку
Й славну – це родичі
Потурбувались, вдячні,
А що ж – їм добрий
Спадок буде,
От тільки жаль,
Вони мене не бачать,
Турбуються лишень
Про те, щоб бідне тіло,
Скоріше кинути під землю,
Та найглибше, й поділити
Майно небіжчика найкраще.
Оце так доля в тіла –
В темряві, без світла,
В домовині гнити!
І дивно, й страшно – бо надвоє
Свідомість розділилася частини:
Одна над тілом - чує, та все бачить,
А інша, що матеріальна – ніби плаче,
Страдає тіло мовчки,
Відчуває нерухоме,
Але не так, як у житті
Звичайно, а інакше: